воскресенье, 29 ноября 2015 г.

Назва українці в Літопису 1720 року Самійла Величка




Том 1 «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…»



З листа від Гетьмана Богдана Хмельницького до черкаського полковника Барабаша, 27 грудня, 1648 року (c. 33):


Том 2 «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная»


Описуючи події вересня 1662 р., Величко наводить наступний текст, в якому з Коша Запорозької Січі, козаки Війська Запорозького Низового звертаються до гетьмана Юрася Хмельницького у своєму листі (С. 33):

“Уважъ къ тому и тое, же скоро ми на тебе подвигнемся, то всѣ обобочніи Украинци, братя наша, зъ нами сполне на тебе-жъ повстанутъ..."


На с. 171 Величко пише: "…зъ коммисарами Дорошенковими, и для успокоенія Дорошенка зъ войскомъ Запорожскимъ и народомъ Украинскимъ, въ его желаніяхъ и прошеніяхъ”

З інструкції Гетьмана Дорошенка, року 1669 (с. 231):
" Митрополиту Кіевского, аби того которого всѣ духовніи и свѣцкіи Руского православного Украинского народу стани, зъ Гетманомъ и войскомъ Запорожскимъ” 
З грамоти Сейму Польского, Республіки двох народів, до всіх полків Війська Запорозького Низового, 2 вересня 1670 року (с. 261):
“Мы повелѣли таковую коммисію и утвержденіе оной напечатать отъ слова до слова, и выписку за печатью Нашею коронною выдать всѣмъ полкамъ и народу Украинскому

З універсалу 1682 року Гетьмана Івана Самойловича (с. 524):
“Сами зъ васъ зацнихъ людей старинніе Украинци знаютъ тое добре, якіе бѣди и якіе утиски и якіе винищеня..."


суббота, 28 ноября 2015 г.

О. Бодянський - Поле, Поляне - синонимы названий: Украина, Украинцы.

Осип Максимович Бодянський

Журнал Министерства народнаго просвѣщения, Часть восемнадцатая, Май, 1838 г., с. 392- 401. 400 и далее


Донесение г. Министру народного просвещения
Магистра Московского Университета Иосифа Бодянского, из Праги, 
от 25 марта 1838 года.

Честь имею донести Вашему Высокопревосходительству о своих четырехмесячных занятиях за границей. В средних числах Октября прошлого 1837 года оставил Москву, направил путь свой в Малороссию, а оттуда намереваясь проникнуть в Галицию и далее по назначению. Я поставил себе обязанностью все, какие только встретятся мне библиотеки, к которым можно иметь доступ, осмотреть и узнать, не скрываются ли в них каких-либо замечательных письменных и печатных древних памятников, относящихся к древне-Славянской, Русской и прочих Славянских племен Истории, Литературе и языкам. В городе Переяслове, Полтавской Губернии, я был столько счастлив, что при самом начале моего путешествия, осматривая с дозволения Его Преосвященства Гедеона, Епископа Полтавского и Переяславского, тамошнюю Семинарскую Библиотеку, открыл два харатейныи пергаментные Евангелия, из которых одно чрезвычайно важно во многих отношениях. Первое писано Дьяконом Михаилом 1545 года, по повелению Воеводы Иона Петра, Молдавского Господаря, сына старого Стефана Воеводы, отдавшего его в новосозданную им Сучавскую церковь Св. Великомученника Дмитрия Мироточивого. Язык этого Еванглия старый Булгарский, мало представляющий собою замечательных особенностей и уклонений от древних рукописных и напечатанных памятников подобного рода, например:


   - Второе величиной слишком 4 аршина, оправлено в доски, обитые малиновым бархатом, из которых уцелела только первая; писано прекраснейшим большим уставом, весьма хорошими чернилами: всех листов в нем 482. Это Евангелие важно, во-первых, как единственный памятник перевода на Южно-Русский (Малороссийский, Украинский, Русинский) язык. До сих пор мы не знали, что Малороссияне (в обширном смысле), имея вместе с прочими Славянами Греческого Исповедания Св. Писание на древне-Славянском, Церковно-книжном языке, давно уже пытались перевести его, для большего уразумения и понятия, на свой живой, разговорный, общенародный язык. Еванглие, о котором покойный Добровский упоминает (и даже приводит целую главу) в Предисловии к Русской Грамматике, составленной Г. Пухмайером (мало у нас известной, но во многих отношениях примечательной), и которое теперь находится в Чешском Народном Музее, есть собственно выбор чтений из Евангелистов на языке, чрезвычайно смешанном с Польским и Церковным. Напротив, язык этого Еванглия - чисто Южно-Русский, преимущественно Русинский, которым говорят в прежней Червенной (Червленой, Красной), ныне Галицкой Руси, с небольшою примесью Церковно-книжных слов, от которых Переводчик не в силах был отступить, переводя с родственного наречия, считая их больше соответствующими важности самого предмета, больше выразительными и как бы уже освященными, с удержанием везде окончания прошедшего времени на лъ, вспомогательного глагола есмь, в некоторых местах (особенно в Матфее) Булгарского ѫ вместо известной гласной (в Малорусском и Великорусском, но не в Булгарском, в котором эта буква составляет носовой звук, равный Польским а, е). Приведу несколько примеров.

    А кто просит' тєбє, дай ємоу. а кто бы хотѣлъ выпозычити w тєбє, не wворочайсѧ. слышали єстє йжє рєчєнно єсть. взлюбиши ближ'нѧ твоєго. а нєнавидѣти бѫдешъ ворога твоєго. алє ѧ вам' глю, любитє ворогы ваша й блюбитє клнѹщих' вас', й добрє дѣлайтє нєнавидящим' вас' (отъ Матвея). Члку єдиному богатому зродило полє вєлмї, и мовил' самъ всобѣ рекѹчи, що маю чинити. нємаю гдє быхъ зобралъ жита мои (або пашню). И реклъ, такъ ѹчиню. розмєчѹ жит'ницу мою (клѹнw, або стодолу). и бол'шїй побѹдѹю. й збєрѹ до ней всѣ жита мои. й всє добро моє. й рєкѹ дши моєй. дшє имаєшъ много доброго й на много лѣтъ положєного. wповай, йжъ, пїй, а ве'селисѧ. рєклъ ємѹ Бгъ. безѹм'нє (або глѹпчє) той то ночи дшѹ твою вытѧгут' w тєбє. а тоє що єси наготовалъ комѹ бѹдєтъ. такъ єсть каждый которы собѣ громадить. а нэ в Бог' богатѣєт' (отъ Луки).



        Во-вторых: как памятник, которым окончательно и однажды навсегда решается запутанный и по сю пору спорный вопрос, столько важный как вообще для Истории Славян, так в особенности для Истории их древней Литературы, преимущественно Церковно-книжной, именно: на какой Славянский язык перевели Св. Писание Селунские братья, Константин (Кирилл) и Мефодий? Ученые занимавшиеся решением этого вопроса, наделали множество предположений и догадок, больше или меньше правдоподобных.







В послесловии его находим следующие примечательные слова: "За помочу Бжїю маєшъ всѣ зуплъна выписаныи книгы чєтырехъ Єуг'листовъ, выложєныи изъ языка Блъгарского на мову Рускую." И ниже: "А иже есть прекладана изъ языка Блъгарского на мову Руску."



Перед началом каждой главы изложено в коротких словах содержание её, например: "Єуг'листа повѣдаєтъ ѧкъ три вол'сви принєсли дары ѧкъ Иwсифъ съ wтрочатємъ и мтрїю єго утєкалъ до Єгипта, и ѧкъ Иродъ младєн'цѣ побиваєтъ. и ѧкъ зъ Єгvп'та вєрнулъ." "То" - говорит Переводчик в послесловии - " длѧ людїй закону Рымского, сирєчъ Латинѧнъ. а ижє єсть прєкладана изъ ѧзыка Блъгарского на мову Рускую. то длѧ лєпшого вырозумлєнѧ люду Хрс'тїанского посполитого. о томъ товаришу милый нє съкръби. алє дръжи такъ, ѧкъ єсмо ти в пєрєднємъ указанїи и постановлєномъ по кон'ци блговєстїѧ стлъпа Іwаннова означили."


      В этом Еванглие встречаем множество слов из Церковно-книжного языка и других древних, употребленных Переводчиком в тексте и отчасти тут же в скобках объясненных, например 10 драгм= 10 гривен, або 10 гроша; а она връгла два пѣнезѣ = або дво бѣлыи; на Украину вместо поле (*) и т.п.




_______________
(*) Отсюда видно, что прозвание нынешней Малороссии Украиною, Вкраиною, Украйной (У=В и наоборот, как в Хорватском, Словенском и др.), есть весьма древнее, соответствующее слову Поляне, его синониму. Потомки Киевских Полян заменили доставшееся им от своих предков имя Поляне подобозначащим словом Украина, Украинцы, может быть и потому уже, чтобы таким образом отличить себя от Полян-Ляхов, Поляков, за которыми оно осталось навсегда, вытеснив прежнее родовое название Лях, Ляхи (Лех, Лехи, употребляемое Южными Руссами о Поляках только в бранном худом смысле. Герасий (1211 г. Gervasii Descript. tot. orb. in Leibnitz. Ser. rer. Brunsv. II, 763) и Гаск (1541) говорят: "Inter Alpes Huniae rt Oceanunt est Polonia sic dicta corum idiomate, quase Campania." Следовательно Campania=Polonia, Campani=Poloni, и наоборот. История, а ещё более Языковедение, много представляет примеров такого рода затмений старинного названия какого-то народа другим новейшим, подобозначащим словом. Действительно, как Поляне-Ляхи, так и Киевские Поляне жили в равнинах, полях, всегда славившихся своим плодородием и земледелием своих обитателей, именно первые, как употребляет это название Нестор (Нестор, изд. Тимковск. 3; Софийск. Врем. I, 3), в тесном смысле на Запад от Вислы, в окрестностях реки Варты, от Верхней Нотеци по Ордер и от Нижней Нотеци по город Серадз, а последние - в нынешней Киевской и, без сомнения, части Полтавской Губернии, т.е. по обоим сторонам Днепра. После Ляхи-Поляне назвались Велико-Полянами и Мало-Полянами, а потом это название сделалось общенарицательным родовым для всех Ляшеских ветвей, а Киевские Поляне взяли себе синоним этого имени Украинцы, Украина, которое встречаем уже по 1187 г. "О нем же (Владимире Глебовиче) Украина много постана" (Киевск. Летопись). Здесь под Украиной, разумеется вся Киевская Область, а со временем это название перешло и на всю Малороссию.

пятница, 27 ноября 2015 г.

Про назву українці, 18 сторіччя

Філіп Йоганн фон Страленберг (Philipp Johann von Strahlenberg,1676 - † 1747) - шведський офіцер і географ німецького походження, письменник про Росію. Був офіцером шведської армії короля Карла XII в Північну війну, у 1703 р. отримав чин капітана. Після битви під Полтавою він був узятий в полон і відправлений до Сибіру в Тобольськ.
З 1709 по 1722 рр. був у полоні в Подольську і в експедиції Д.Г. Мессершмідта по Сибіру. Тут він зібрав багатий етнографічний і картографічний матеріал і відомості про відкриття в Північно-східній частині Азії першої чверті XVIII сторіччя, які використовував при створенні мапи «Росії та Великої Тартарії 1730 р.»(на цій мапі відзначена також Україна)
та книги «Історико-географічний опис Північної і Східної частин Європи та Азії», виданих у світ в Стокгольмі у 1730 р.
У своїй книзі «Північна і Східна частини Європи та Азії» Страленберг написав також і про назву жителів України: 
Philipp Johann von Strahlenberg, Das Nord-und Ostliche Theil von Europa und Asia, 1730 рік, с. 42 (або - reader.digitale1, 2) 

«...на сьогоднішній день Mалоросійські Козаки в Україні або Малоросії, які поділяються на Громадян та Козаків, фактично використовують назви Українці і Козаки, та все ж ходячи поодинці можуть називатися Козаки».


Етнограф, академік російської Імператорської Академії наук і мистецтв, Йоганн Готліб Георгі (Johann Gottlieb Georgi,1729 - † 1802) написав докладний ілюстрований опис народів, що населяють РосіюЦя праця вийшла в Санкт-Петербурзі в 1776-1780 роках німецькою мовою, під назвою «Beschreibung aller Nationen des Russischen Reichs, ihrer Lebensart, Religion, Gebräuche, Wohnungen, Kleidung und übrigen Merkwürdigkeiten» («Опис усіх народів Російської держави, їх побуту, віросповідання, звичаїв, жител, одягу та інших відмінностей»). Описуючи всі народи Російської держави, Георги описав також українців, у четвертому томі, на сторінці 522 (або archive.org)


«Малоруси або Українці (Malorussen, Kleinrussen oder Ukrainer) є нащадками слов'янської колонії» й т. ін.


Німецький профессор, географ, статистик, історик Йоганн Ернст Фабрі (Johann Ernst Fabri, 1755 - † 1825
J. E. Fabri, Handbuch der neuesten Geographie: für Akademien und Gymnasien... («Підручник географії для академій і вузів»), 1790 рік. Стор. 342



































«Малороси, Малоруси або Українці населяють Україну, яка становить київську, мало і ново російську, а також слобідську Губернії».



Прибалтійський німець, офіцер і історик - Вільгельм Крістіан Фрібе (Wilhelm Christian Friebe, 1761 - † 1811), у своему творі «Про російські торгівлю, культуру, економіку, промисловість та продукцію: На додаток про деякі фізичні та статистичні спостереження / Вільгельм Крістіан Фрібе, член Вільного економічного товариства в Санкт-Петербурзі» («Ueber Russlands handel, landwirthschaftliche kultur, industrie und produkte: nebst einigen physischen und statistichen bemerkungen...»), написав наступне про назву жителів в Україні:
Том 1, 1796 рік, Стор. 174, 175




«За новими установами, які приймаються в Україні, козаки можуть вважатися скоріше як особливий клас жителів. Навіть назва: Українці, це більше, ніж назва Козаки».



Ян Непомуцен Потоцький (Jan Potocki 1761 - † 1815) - почесний член Імператорської АН у Петербурзі, етнограф, історик,  археолог, географ etc. - «Історичні та географічні матеріали про Скіфію, Сарматію та слов'ян» (Fragments Historiques Et Géographiques Sur La Scythie, La Sarmatie Et Les Slaves […]), Том 1, (або на books.google), 1796 рік, Стор. 3


«Нині існуючі слов'янські народи, які можна звести до наступних: Росіяни, Українці, Поляки, Чехи, Серби, Словаки, Хорвати і Словенці».

понедельник, 23 ноября 2015 г.

Назва українці в книгах іноземців у 18 ст. - Ч. I

Voltaire, Histoire de Charles XII. Т.1. 1768 (Вольтер «Історія Карла ХІІ»)






“Україна завжди мала натхнення бути вільною. Але, оточена з усіх боків Московією, країнами, підвладними великому правителю [султану], та Польщею, вона змушена була обирати собі протектора, а в подальшому й володаря, з однієї з цих трьох держав. Вона піддалася спочатку під протекцію Польщі, яка вважала її занадто за підневільну собі, тоді вона звернулася до московита, який обернув її у таке рабство, до якого лише був здатний. Спочатку українці мали привілей обирати поміж собою князя під іменем генерала. Але дуже скоро вони були позбавлені цього права, і їхній генерал почав призначатися московським двором”.

Voltaire (1694–1778). Histoire de Charles XII, roi de Suède, par M. de V***. Tome premier [-second] 1731. С. 302

З «Історії Російської імперії за Петра Великого» Вольтера, 1785.(Voltaire. Oeuvres completes. 1785)

Р. 185.— “Але, якщо селян України могли вільно вішати селяни Остроготії, яких забрали до війська і які вірили, що мають право зайти так далеко, грабувати цю землю, відбираючи їжу у жінок і дітей, то чи повинні були благословляти таку справедливість сповідники та капелани цих українців?”


“Всесвітня історія”. 1780. Histoire universelle depuis le commencement du monde jusqu’à présent. 1780.
С. 252. — “Путивль, Чернігів, Стародуб і Новгород [Сіверський] повстали… Вся Україна взялася за зброю. Депутати від цієї провінції прибули до Путивля, щоб засвідчити свою повагу до цього Дмитрія, котрого тут не було. Їх запевнили, що той ще тут не з’являвся, але його почали чекати. Путивль став місцем зустрічі бунтівників. Істома Пашков та Іван Ісайович Болотников стали на чолі козаків і українців. Це військо просунулося на 50 верст до Москви. Шуйський надіслав полки, щоб його зупинити, але вони були розбиті й залишили українцям вільну дорогу аж до столиці”.
С. 176. — “Нещасні українці потрапили тепер під найтяжче ярмо й присилувані до кріпацтва. Врешті-решт, в них було забрано кілька років тому останню вольність, яка ще залишалася, й річний подушний податок був підвищений до рівня селян Великоросії”.
Р. 422. “В 1722 р. Скоропадський помер. Петро І скасував гетьманство. Цей правитель користався будь-якою слушною нагодою, щоб обмежити, чи скоріше знищити, ті привілеї, які належали козакам. Імператриця Єлизавета відновила гетьманство, поставивши на його чолі Кирила Григоровича Розумовського, українця за походженням”
Р. 382.Від часу походу Сигізмунда не тільки козаків українців але й поляків, які зробили свій внесок у перемогу, також почали називати козаками. Поляки розуміли під цією назвою вільних людей, котрі несли військову службу добровільно, не отримуючи платні, й завжди були готові пожертвувати своїм життям заради загального блага.
С. 452. — “Козаки [Донські] навіть найвидатніші, не знали ні наук, ні мистецтв, ні принципів торгівлі. Всі ці справи стали обов’язком працьовитих українців, котрі жили поміж них і які займалися цим частково через непоганий прибуток, а частково через повинності, що були на них покладені. Донські козаки купували в них оковиту, виробництво якої їм було заборонене”.
С. 123. — “Карл ХІІ залишив Саксонію й на чолі новоствореної та переоснащеної повністю армії, перетнувши Сілезію, пішов на Польщу та Україну. Цей марш викликав велике занепокоєння у царя, який дав наказ палити поселення й усе, що могло б бути використаним для провізії противником, щоб перетворити на пустелю ті місця, через які той мав проходити. Виконання цього жахливого наказу спричинило поміж поляків і українців найнестерпніше горе”.
С. 233.— “Фельдмаршал Мініх, скориставшись цими заворушеннями серед калмиків та українців, котрі бентежили Бірона, вимагав від нього так наполегливо, як ніколи, призначити його гетьманом козаків. Регент ухилявся й вичікував”.
С. 54. — “Всі ці гусарські полки отримали повністю нову організацію, яка є менш дорогою, й були перетворені на регулярні військові частини. Також і для українців (les Ukrainiens), які утримували раніше певне число козаків”.
С. 94. —“Граф Кирило Розумовський в той час, коли його брат став фельдмаршалом і відігравав одну з найважливіших ролей в Росії, прибув з глибин України, своєї батьківщини, до Санкт-Петербурга з триструнною гітарою, поширеною серед українців”.
Р. 96. — “Перепис 1783 р. показав зростання числа мешканців чоловічої статі в Катеринославській провінції на 37 117 душ. Серед них міщан — 3 650, панських селян — 6 478, державних селян і українців — 9 319, однодворців — 20 554. Однак не відзначено купців в ту добу в даній провінції”.